Калина звичайна

Калина звичайна (Viburnum opulus). Родина жимолостевих — Caprifoliaceae. З лікувальною метою використовують її кору й ягоди. Калина має євросибірський ареал зростання. У дикому стані росте в центральній і південній Європі, в Малій Азії, у Північній Африці, в європейській частині Росії. На півночі і заході Росії зустрічається рідше. Зустрічається у Західному і середньому Сибіру, а також у східних і північних областях Казахстану. Північний кордон євроазійського ареалу проходить по 65° пн. ш. і досягає південного берега Білого моря, пересікаючи Північну Двіну, направляючись до Уральського хребта (61° пн. ш.). Звідси кордон спускається до півдня до 59о пн. ш., потім знову досягає 61° пн. ш. і по р. Конді проникає в Західний Сибір, пересікає Об (на 62° пн. ш.)простягається майже паралельно її правому берегу. Потім опускається до півдня до 59° пн. ш., пересікає Єнісей і по цій же паралелі досягає 99° сх. д.; далі межа ареалу калини відхиляється до південного сходу і доходить до прибайкальського згину Лєни. Тут, приблизно на 105° сх. д., знаходяться найбільш східні місця росту калини звичайної. Південнна межа євроазійського ареалу калини пересікає Ангару дещо вище Ангарська і північними передгір’ями Східних Саян доходить майже до широти Красноярська; потім, пересікаючи цей хребет майже в меридіальному напрямку, йде до Західних Саян і південніше Абакана (53° сх. ш.) пересікає Єнисей. Далі, спускаючись до півдня по передгір’ях Західних Саян, межа ареалу доходить до Алтаю, проходить тут приблизно по 52° сх. ш. Потім через Семей (кол. Семипалатинськ) — Павлодар — Омськ, пересікаючи річки Ішим і Тобол, проходить Курган і виходить до Уральського хребта. В Україні зростають два аборигенні види роду Viburnum: калина звичайна (Viburnum opulus) та калина гордовина (Viburnum lantana). Калина звичайна поширена майже по всій Україні. Основні райони заготівель — Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Вінницька, Хмельницька, Тернопільська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська області та Крим. Запаси сировини значні.

Калина — рослина лісової і лісостепової зон; у степових районах зустрічається тільки по долинах річок. Калина є звичайною рослиною лісових ценозів, у складі підліску росте розсіяно, переважно у вологих хвойних, листяних і мішаних лісах, на галявинах, в чагарниках, на вирубках, по берегах річок, озер і боліт. Чистих заростей калина практично не утворює. Калина звичайна — кущова рослина або невелике деревце, досягає 5 м заввишки. Листки трилопатеві, гілки голі, суцвіття не густе, віночки білі. Плоди — ягодоподібні, овальні, яскраво-червоні кістянки з однією кісточкою. Запах слабкий, смак у ягід і в кори гіркий і терпкий. Кора має зеленувато-сірий колір. У науковій медицині застосовують рідкий екстракт, рідше відвар з кори калини як кровоспинний (при маткових та інших внутрішніх кровотечах) і як протиспазматичний та заспокійливий засіб. Побічних явищ від вживання цих препаратів не помічено. В народній медицині простий відвар з калинової кори вживають при внутрішніх і носових кровотечах. Як зміцнювальний і заспокійливий засіб згущений відвар (замість готового екстракту) вживають для запобігання вагітності. Дорослі п’ють відвар з калинової кори при простуді. Крім того, при золотусі застосовують згущений відвар з кори в суміші з відваром ромашки (у відношенні 1:4). Відвар і чай з калинових ягід вживають від кашлю. Сирі ягоди діють як проносний засіб; свіжим соком із них видаляють прищі на обличчі. Не парені, свіжі ягоди, потовчені й змішані з медом і розведені водою, п’ють від простуди. Калинові ягоди з цукром, які вже перебродили («переграли»), вживають від підвищеного кров’яного тиску. Способи застосування: Відвар: 10,0—200,0; по 1 столовій ложці 3 рази на день. Екстракт (є в аптеках): 20,0; по 20—40 крапель 3 рази на день.